Вибори 2012

Єдиний список кандидатів в депутати від ВО Свобода та ВО Батьківщина

Пошук кандидата у Вашому населеному пункті

Custom Search

Реклама

Лічильники


    Промова донецької професорки, яка сколихнула світ інтелектуалів

    Частка
    avatar
    Admin
    Admin

    К-ть повідомлень : 572
    Дата регистрации : 03.02.2012
    02112014

    Промова донецької професорки, яка сколихнула світ інтелектуалів

    Створювати по Admin

    Про тих 20% жителів Донеччини, які проти чогось

    Виступ донецької викладачки та письменниці Олени Стяжкіної під час конференції TEDx Kyiv 2014 змусив сотні слухачів підвестися. Видання Сода наводить повний текст цієї доповіді про Донбас, його богів і слова, що нічого не означають.

    "Я коли виходила на сцену, мене відеорежисер запитав: «Вам тiльки цю фотографiю лишити, з Майдану?» Я відповіла:«Ні, фотографію ту, але це не Майдан, це Донецьк, Україна».


    Кілька базових позицій, які я хочу позначити, перш ніж поговорити сьогодні про голоси з території війни. Ось це - Донецьк (прим. - Показує на фото) і це - Україна. І Донбас - це теж Україна. І це не просто моє бажання. Це соціологія, яка і в березні, і в квітні, і в травні показувала завжди один і той же результат - 65-67% визнавали своє бажання жити в Україні. Третина, трохи більше, хотіла в Радянський Союз, в Росію, в ДНР.


    Другий момент, на якому я хочу закцентувати увагу. Донецька, Луганська область - це українське село і так було завжди. Україномовне, українське село. І навіть Голодомор не знищив того села. Це європейські міста. Принаймні були. Зараз Донецьк схожий більше на згвалтовану жінку, ніж на європейське місто, де сором, сором, жертовність і небажання про це думати. Я ж хочу поговорити про голоси, які ми начебто не чули і які начебто зараз стали чутні так активно.

    Ми не можемо зрозуміти, що це за голос, що це за люди. Хто так сильно кричить? Хто ці 20% учасників збройних формувань Російської Федерації? Там немає громадянської війни, ми розуміємо це. Це війна Росії проти України. Але 20% учасників з місцевого населення, звичайно, є. Що це за люди? Франц Боас, американський соціолог, антрополог середини ХХ століття висунув дуже цікаву гіпотезу, яка загалом підтверджується: в один і той же час одне і те ж суспільство може жити в різних хронологічних порядках. Це означає, що одні люди, умовно, живуть в суспільстві пост-модерну, а інші - наприклад, у традиційній системі цінностей.

    Так от, той голос, який ми чуємо зараз і не можемо зрозуміти, що там за сенси, це голос господарства, яке присвоює. Це голос, в термінах Енгельса, господарства, яке нічого не виробляє, сприймає навколишній світ як ворожу природу, яка може давати, а може не давати. Тут каналізаційний люк - така ж їжа, як банан. Цвинтарна огорожа, металеві конструкції заводів - все це можна спиляти і продати. Тут немає і не може бути питання власності і розуміння власності. Природа дає, ми беремо, ми - не крадемо. Хто може обмежити, якщо немає права власності? Той, хто сильніший. Вождь. Він же - міліціонер. Якщо з вождем поділитися, принести йому жертву - полювання буде вдалим. Тут немає завтра, як такого, тут немає рефлексії майбутнього. День прожитий - і добре, проживемо ще. А може помремо - рефлексії смерті немає теж. Є ворожий світ - природа, є вороги якісь інші, але зовсім немає самобачення себе. Тут немає питання «хто я?» І відповіді на нього теж немає.

    Тут є боги, що вибилися з вождів, міліціонерів, - прокурори, судді, деякі боги досягають навіть рівня президента. Вони всі - система господарства, що тільки присвоює. До них не можна підходити з питанням совісті, моралі - це інший спосіб освоєння простору. Боги бувають різними, але точно не добрими. Точно так само, як в античній Греції. Зевса язик не повернеться назвати добрим богом. Так і тут: підлі, хитрі, питущі, огидні, але боги. І треба жертвувати, треба голосувати за них, і тоді вони посміхаються з плакатів, і тоді, напевно, буде умиротворення і завтра буде дуже успішне полювання. А може бути і не буде - ну, тоді вони розгнівалися і потрібно жертвувати ще і ще.

    У цього світу є власний «золотий вік». Як у кожного суспільства, що присвоює. В тому «золотому віці» були шахтарі і металурги. І верховний вождь, Кецалькоатль [бог-творець світу в індіанців] сидів у Кремлі, він був суворий, жахливо суворий. Але тоді було добре, і в'язниця - це теж хороше місце. Тому що там годують, там можна жити, там тепло в кінці кінців. Той «золотий вік» пам'ятають вже не всі, він вже в легендах. В ту «золоту добу» була Велика Перемога, сакральна, абсолютно вихолощена в смисловому плані. Це така собі Титаномахія [битва богів-олімпійців з титанами], де ніхто не переживає, була чи не була права Фетіда, ставши на сторону Зевса і як постраждали гекатонхейри [велетні, що принесли перемогу богам]. Шкода їх взагалі. Титаномахія - це коли «наші» перемогли «не наших", фашистів. Які ми тоді були молодці і як ми всім тоді врізали!

    Але ось цей «золотий вік» скінчився. Вигнання з раю. І діти працюють в копанках - це дірка в землі, з якої дістають вугілля. Без будь-якої техніки безпеки. Вугілля потім продають. Це та ж сама природа, освоєння якої сутнісно належить господарству, що привласнює. Індустріальне язичництво, копанки, діти в землі... Денис Казанський, один із чудових донецьких журналістів, сказав, що якщо дивитися на пейзаж Донеччини і Луганщини з літака, він схожий на місячні кратери - це копанки. Так не можна жити, здається. Але так живуть.

    І далі трапляється, що друге пришестя Кецалькоатля послало своїх богів з новими прекрасними засобами їжі. Війни теж, але в першу чергу, їжі. Тому що коли танк закінчить свою роботу, його здадуть на металобрухт. Ви скажете мені: ну що ви, танк не виготовляють з такого металу, який можна здати на металобрухт. Але це ви знаєте. А вони теж дізнаються про це, але шляхом досвіду, не відразу, не швидко. У танку виявляться і ті частини, які можна здати на металобрухт. Коли збивали літаки, то люди несли теж літаки на металобрухт. Це їжа. Це бог приніс їжі і це здорово. Можна їсти.

    Чи можна тут перемогти, чи можна чужому богу стати своїм? Милосердному -- ні. Бо добра тут ніхто не бачив. У добро тут ніхто не вірить (я все ще кажу про 20%). Його ніхто не знатиме в обличчя, це добро. Є історія, будемо вважати її легендою цієї війни. У червні одне з невеликих шахтних селищ, яка не захопила Російська Федерація, був захищений блокпостом української армії. Щоночі з різних будинків цей блокпост обстрелювався: то з автоматів, то з мінометів. Один з українських вояків був місцевим і сказав: «Я вирішу цю проблему». Він зробив шибеницю, поставив її біля блокпосту на площі. Вранці місцеві жителі принесли блокпосту кашу, вареники, ковбасу і сказали: «Ну хлопці, шо ж ви не сказали, шо ви - влада?». Той, хто був з місцевих, запитав: «Хлопці, прибирати будемо?». Вони порадилися і сказали: «Ні, нехай постоїть, а то забалуємо». Так от, спочатку шибениця, а потім школа. Ось так сюди може прийти чужий бог.

    Весь час є питання, є теза, що заморожені, голодні ці люди зрозуміють, що їм з Україною було добре, і вони повернуться. Ні. Їм не було добре. Вони жили дуже погано. І так, як вони живуть зараз, їм - добре. Так, як вони живуть зараз, вони можуть жити як завгодно довго. Танки - їжа, чому ні? І більш того, тоді виникає питання: чи потрібно допомагати тим, хто не хоче врятуватися, кому добре? Танки відрізняються трошки, і каналізаційні люки відрізняються від бананів - вони не самовідтворюються. Тому буде експансія - зброя є... досвід є, щоб відібрати десь у сусідній області і точно так само використовувати, привласнити і продати.

    Але цей світ вб'є українське село. Цей світ вже вбиває патріотів. І цей світ вбиває і буде вбивати своїх власних дітей, які будуть виростати, як Мауглі.

    Що з цим робити і чи можна з цим щось робити? Думаю, що так. Є дві важливі речі: слова і люди.

    Перше - слова. Давайте подумаємо, що з нашого активного словника повинні піти слова, які нічого не визначають. Слово «Донбас» не визначає нічого. Коли ми вимовляємо «Донбас», вважайте, що ми читаємо вірш Юза Олешківського: «Живіть тисячу років, товариш Сталін, хай в тайзі доведеться здохнути мені, але буде більше чавуну і сталі на душу населення в країні». Якщо ми досі міряємо те, що ми робимо, чавуном і сталлю, то тоді Донбас - так, тоді вугілля і все інше. Але ні, ми ж не цим міряємо наш сьогоднішнє рух і наше сьогоднішнє життя. І друге, що потрібно вилучити з мови - це «діди воювали», це «Велика Перемога». Ось цього бути не має ніколи знову. Війна - це смерть, смерть, смерть і ще раз смерть. Це не футбольний матч. Це не "наші" проти "них". Це завжди спочатку, потім і в кінці смерть. Хоча б ці два прибрати з мови, перестати ними користуватися.

    Друге, теж дуже важливе, на мій погляд. Я ніколи не думала, що вимовлю ці слова, але таки вимовлю: цій землі потрібна позитивна колонізація, мирна колонізація. Ці землі саме так і освоювалися. Спочатку, в кінці ХVIII століття тут був Чарлз Гасконі, потім Джон Юз, Лепле, Лаче. Це були люди, які приїхали освоювати вугілля, метал і привезли сюди квадратно-гніздовий метод будівництва міст. Дегтярьов, один із секретарів обкому партії в Донецькій області у 60-х роках зрозумів, що так не вийде, і потрібна інтелігенція, і тоді заманювали професорів, акторів, вчених, і зробили той світ, який робив Донецьк плюс-мінус європейським містом.

    Закінчуючи, хочу сказати ось про що. В єврейських молитвах є таке закінчення «До зустрічі в Єрусалимі». І багато тисяч років євреї так закінчували свою молитву. Я хочу сказати присутнім тут донеччанам і луганчанам, і тим українцям, які хочуть не тільки любити Україну, а й робити для неї щось. До зустрічі в Донецьку. Донбас не повернеться в Україну, бо Донбасу не існує. Тут буде або Україна, або нічого. До зустрічі в Донецьку.

    Довідка: Олена Стяжкіна – українська російськомовна письменниця, професорка Донецького національного університету. Досліджувала культурні процеси на Донбасі. У виступі під час вручення їй літературної «Російської премії» наголосила, що російська мова в Україні не потребує воєнного захисту.

    Джерело: http://opyr.blogspot.com
    Відпрацювати цю статтю: Excite BookmarksDiggRedditDel.icio.usGoogleLiveSlashdotNetscapeTechnoratiStumbleUponNewsvineFurlYahooSmarking

    Без коментарів


      Cьогодні: Вт Жовт 17, 2017 8:57 am