Вибори 2012

Єдиний список кандидатів в депутати від ВО Свобода та ВО Батьківщина

Пошук кандидата у Вашому населеному пункті

Custom Search

Реклама

Лічильники


    "УДАР" і мова: тактика проти ідеї

    Частка

    Admin
    Admin

    К-ть повідомлень : 572
    Дата регистрации : 03.02.2012
    25092012

    "УДАР" і мова: тактика проти ідеї

    Створювати по Admin

    Останнім часом різні соціологічні служби повідомляють про електоральний ріст партії "УДАР" Віталія Кличка, який прагне зайняти нішу "нового політика", чи, як то кажуть, "Realpolitik".

    "Реальна політика" зосереджена на силі та здатності впливати на рішення інших, а не на ідеалах, моралі чи принципах. "УДАР" при цьому більшою мірою спирається на підтримку мешканців центру та заходу України, менше – південно-східних теренів. І, очевидно, більшість виборців "УДАРу" мають хибне уявлення про ті цінності, які "УДАР" збирається (а чи збирається?) відстоювати у новій Верховній Раді.

    Цю статтю присвячено дослідженню програмових засад "УДАРу" в сфері мовної політики і практичну їх реалізацію – через моніторинг регіональних сторінок "УДАРу" та унаочнення результатів у вигляді мапи.

    Навіть на рівні програми "УДАРу" закладено протиріччя, які зрештою неодмінно проявляться. Дозволю собі процитувати партійну програму "УДАРу":

    "Здійснювати виважену мовну політику в Україні, враховуючи стратегічну мету посилення ролі державної української мови та захисту прав і розвитку всіх мовних спільнот в Україні. Дотримуватися принципу єдиної державної мови з розширеним використанням мов національних меншин". (Жирний шрифт – авторські правки).

    Тобто, як і Партія регіонів, "УДАР" суб'єктами мовного конфлікту теж вважає "мовні спільноти", а не національні, етнічні. Що це означає на практиці?

    Наприклад, за даними останнього перепису населення 2001 року, українців в Україні проживало 78,8%, росіян – 17,3%. Національна мова українців, зрозуміло, українська, а росіян – російська. Але внаслідок тривалого нищення національної мови частина етнічних українців опинилися поза україномовним середовищем. Так, за даними того ж таки перепису, українська мова є рідною лише для 67,5% населення при 78,8% етнічних українців! Натомість, російська є рідною для 29,5%, хоча етнічних росіян набагато менше – 17,3%. Відповідно, якщо формувати державну мовну політику, беручи за основу поточний мовний (а не етнічний) принцип – це означатиме фактичне виправдання, легалізацію і узаконення наслідків злочинів на мовному ґрунті, вчинених щодо українців як народу, починаючи з царської Росії, через лінґвоцид української мови за часів СССР і навіть русифікацію в незалежній Україні.

    Саме це і зафіксовано у сумнозвісному законі Ківалова-Колесніченка "Про засади державної мовної політики", і, на жаль, аналогічні засади прописано і в партійній програмі "УДАРу"… Різниця полягає у тому, що в "УДАРу" виборець усе ж таки набагато більш український (і мовно, і етнічно), ніж у "регіоналів".

    Отже, між південно-східною та центрально-західною частинами України практично по всій довжині "одним ударом" проведено межу. Наприклад, якщо в Партії регіонів сторінка херсонської обласної організації "двомовна, з перевагою російської", то в "УДАРу" – "двомовна, з перевагою української". У ПР сайти решти південно-східних організацій цілком російськомовні. В "УДАРу" "двомовні, з перевагою російської" — більшість областей південного сходу: Одеська, Миколаївська, АР Крим, Запорізька, Донецька, Луганська області чи "двомовні, з перевагою української" – у "поміркованих" областях "біло-блакитного" поясу – окрім вже згаданої Херсонщини, це ще й Дніпропетровська, Харківська області та навіть електорально цілком проукраїнська Сумська.


    Варто зазначити, що часом вся "україномовність" деяких сторінок "УДАРівців" у південно-східній частині України полягає винятково в україномовності зовнішньої оболонки сайту, за майже цілком російськомовного змісту. Якщо для "УДАРівіців" слова з партійної програми про "посилення ролі державної української мови" – не порожній звук, то непогано було б спочатку "посилити роль" української мови у власній партії. І, в першу чергу, в тих регіонах, які найдовше зазнавали русифікації – тобто, на півдні та сході.

    "УДАР" ззовні, для свого базового виборця, – ніби й за українську мову, ніби й проти закону Ківалова-Колесніченка, а Кличко ніби й був на акціях під Українським домом… Та ключове слово тут – "ніби". Дуже влучно та вичерпно описано перебування Кличка під Українським домом у дописі "Кличко отруївся газом... власним!" (Ігор Мірошниченко, "Українська Правда" від 5.06.2012): "Очільник партії "УДАР", двометровий Віталій Кличко стояв осторонь побоїща в оточенні кількох, так само як і він, дебелих охоронців і чекав чергового, зачарованого ним журналіста, щоб дати інтерв'ю про погану владу".

    Окрім того, оскільки "УДАР" не взяв участі в узгодженні єдиних кандидатів від опозиції, його мажоритарники фактично відтягуватимуть в опозиції голоси на користь кандидатів від ПР чи підконтрольних Банковій підставних "незалежних" кандидатів. Тобто, "УДАР" на даний момент грає проти формування проукраїнської більшості в новій Верховній Раді, задурюючи голови виборців Центру і Заходу, вводячи їх в оману щодо своїх практичних кроків із захисту української мови.

    Втім, останнє слово, як завжди, за виборцем. На жаль, декого з них історія нічого не вчить. Феноменальний успіх Тігіпка з його 13% і третім місцем на президентських виборах має ті ж самі причини (сподіваймося, що не наслідки…), як і теперішній ріст "УДАРу" Кличка. Також варто згадати "потрібного країні" Литвина, який, зрештою, проміняв українську мову на тепле місце в майбутньому парламенті.

    Політики спекулюють на прагненні народу до відновлення внутрішньої єдності, використовують це благородне бажання в своїх корисливих цілях. У результаті під гаслом "об'єднання країни" банально "здають" цю саму країну і своїх виборців на поталу донецького кримінально-олігархічного клану з його "пакращєнням"…

    Важко не погодитися з одним із основоположників американської незалежності Бенджаміном Франкліном: "Ті, хто прагнуть відмовитися від свободи задля безпеки і достатку, не гідні ні першого, ні другого".

    Такі цінності як мова, земля, ресурси країни – є абсолютними і невідчужуваними, вони не можуть бути розмінною монетою в політичних ігрищах. На жаль, у постколоніальній Україні це все ще є реальністю. Але шанс нарешті змінити ситуацію в українців є!

    Василь Бабич,
    політичний оглядач, фахівець з електоральної географі
    Відпрацювати цю статтю: Excite BookmarksDiggRedditDel.icio.usGoogleLiveSlashdotNetscapeTechnoratiStumbleUponNewsvineFurlYahooSmarking

    Без коментарів


      Cьогодні: Нд Лют 26, 2017 6:12 pm